МАЙЖЕ СТО РОКІВ ПРАЦЮЄМО, НЕВЖЕ НАСТАЛИ НАЙВАЖЧІ ЧАСИ? ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА (КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКЕ ПАТ "ГІПСОВИК")

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “ГІПСОВИК” (1927 - ДО СЬОГОДНІ)

ВСТАНОВЛЕННЯ  ДАТИ СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Кам’янець-Подільське ПАТ “ГІПСОВИК” за всю свою історію діяльності було в різні часи у різному галузевому підпорядкуванні, а відповідно - мало різні назви.

Перша документальна згадка про підприємство міститься в документах Національного архівного фонду України, що зберігаються В Державному архіві Хмельницької області (ФР 1921 “Каменецкое объединение заводоуправления «Стройматериалы» ” (1927-1933). Також підтвердження існування підприємства, що обслуговувало на території міста кар’єри наприкінці 20-тих років минулого століття,  знаходено в  фондах НАФ ДАХМО (ФР 733 Кам’янець-Подільське кар’єроуправління (1927-1935), ФР 734 Кам’янець-Подільський гірничо-силікатний трест. (1923-1924, 1928-1930).

Точну дату створення підприємства, що займалось обслуговуванням місцевих кар’єрів, постачало камінь для будівельних цілей та виготовляло “любастр” (так в документах) можна  встановити лише за наявності підтвердження з державних архівних установ. Цьому  передували наукові пошуки в Харківському та Хмельницькому державних архівах.

 Як відомо, з праць місцевих істориків, краєзнавців, підприємство вже з 1929 року почало діяти (і закріпилось до сьогодні)  на території тоді утвореного учбово-дослідного центру Кам’янець-Подільського силікатного інституту і відтоді мало закріплену назву “Кам’янець-Подільський алюбастровий завод”.  В 1935 році навчальний заклад переведено до Харкова і як свідчать відповіді харківських, хмельницьких архівістів-науковців,  документи за цей період втрачені або під час перевезення, або під час Другої світової війни.

 Дата створення підприємства базується на першій віднайденій в архіві документальній згадці, що міститься в документі “ Лицевые счета рабочих по ломке камня по Заводоуправлению 8 Каменец-Подольского объединения заводоуправления «Будматеріал» (так в документі)”, розпочатого 14.06.1927 року (справа 3, опис 1, ФР 1921)  (фотодокумент 1). 

Фотодокумент. Лицевые счета рабочих по ломке камня по Заводоуправлению 8 Каменец-Подольского объединения заводоуправления «Будматеріал» (так в документі)”, розпочатого 14.06.1927 року (справа 3, опис 1, ФР 1921)

В цьому ж архівному фонді, в подальшому до якого увійшли збережені документи Кам’янець-Подільського алебастрового заводу, під першим номером міститься архівна справа “Геологическое строение и полезные ископаемые каменецкого округа», под научным руководством профессора Красовского А.В.

Датою створення нинішнього ПАТ “ГІПСОВИК” вважається 14 червня 1927 року. В 2017 році -  підприємству виповнилось 90 років.

Керівництво та колектив “ГІПСОВИКА” з особливою шаною ставляться до своєї історії.  Історія, традиції прадідів, виникнення цілих трудових династій на підприємстві (Василенко, Атаман, Мельник-Паушак та ін) - це історія життя тисяч людей , пов’язаних з “ГІПСОВИКОМ” та їх родин.

ОПИС КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО АЛЕБАСТРОВОГО ЗАВОДУ ГОРНО СИЛІКАТНОГО ТРЕСТУ:1930 - Й РІК

В архівних документах фонду ФР 1921 за 1930 надано  повний опис підприємства в 1930-му році.

Фотодокумент. Приміщення Кам’янець-Подільського алебастрового заводу, приблизно 1930-1935 рр.

МІСЦЕ ЗНАХОДЖЕННЯ

Завод розташований на окраїні Кам’янця-Подільського в безпосередній бизькості до залізно-дорожньої станції.

Поблизу від заводу в 30–ти метрах прокладено запасну гілку, котра належить кооптаху, звідки може бути проведена безпосередньо до складських приміщень заводу.

РІД ВИРОБНИЦТВА

Завод пристосований  для виробництва штукатурного алебастру. Розрахунково – 32 тонни обпеченого та перемеленого алебастру за 8-годинний робочий день

ОБЛАДНАННЯ

• Каменедробилка «Блекка»
• Ціпковий елеватор для подачі дробленого кменю в бункер шарового млину
• Шаровий млин з бункером і «трясучною»
• Елеватор для подачі розмеленого продукту в шнек
• Бункер зі шнеками
• Обертова піч довжиною 9 метрів, діаметром 1,6 метрів
• Пилова камера
• Вентилятор для викачування парів води з печі
• Елеватор для подачі готового продукту в складальне приміщення
• Бункер з мішконабивачами «Работнік» для готового проукту.   

 

Фотодокумент. Працівники  кар’єру, орієнтовно 1927-1930 рік

БУДІВЛЯ 

Кам’яний одноповерховий корпус заводу з прибудовами для силового устаткування та складського приміщення. 

ХІД ВИРОБНИЦТВА

Сирий гіпс (камінь) на місці складування його у штабеля, розбивається вручну молотами на куски в диаметрі до 250 м/м, вантажиться на вагонетки  і підвозиться до будівлі з каменедробилкою. Загрузка в каменедробилку відбувається вручну.

Тут камінь подрібнюється до величини лісового горіха і меньше.

З каменедробилки продукт «самотьоком» поступає на ціпковий ковшевий елеватор і подається на 2-й поверх, висипається в залізний бункер.

З бункера за допомоги «трясіння», дроблений гіпс надходить для остаточного розмолу  на парову мельницю, відсіюється, крупна фракція, завдяки особливому облаштуванню сит, знову повертається в млин для повторного дроблення, той, що достатньо «роздроблений – самотьоком поступає на елеватор, що повторно його подає на 2-й поверх і висипається в бункер.

Обертова піч – це сушильний барабан довжиною 9 метрів та діаметром 1,6 м. з зовнішнім підогрівом ( є можливість виводу газів до внутрішнього барабану). Розділений на 4 сектора з продільними ребрами для перемішування продукту в печі. Нахил барабану 1/32 число обертів за хвилину при внутрішній температурі 150-200°С. Тут продукт  обпікається впродовж 22-х хвилин .

Вода, що випаровується разом з пилюкою висмоктується вентилятором в пилову камеру, що знаходиться поверх барабану, поділену 2-ма перегородками та 3-ма відділеннями. Тут пил осідає, пари проштовхуються назовні.

Зпічки (сушильного барабану) обпечений готовий продукт самотьоком проходить через бетонну охолоджуючу поверхню і спадає в елеватор, далі – на 2-й поверх.

В цей самий елеватор попадає пил з пилової камери за допомоги шнека і «течки».

З елеватору гіпс самотьоком подається в 2 дерев’яні бункери в складському приміщенні, де встановлені мішконабивачі або теками безпосередньо до вагонів (насипом)

ВИТРАТИ ЕНЕРГІЇ

Каменедробилка  12 НР

1-й елеватор 2

Шаровий млин  30

2-й елеватор 1 ½

Сушильний барабан зі шнеками 12

3-1 елеватор 1 ½

Вентилятор 3

Втрати в трансмісіях 6

СИРОВИНА І ЇЇ ДОСТАВКА

Гіпсовий камінь добувається в кар’єрах с. Завалля та Кудринцях в 26 кілометрах від заводу і гужовим транспортом доставляється на завод.

ПАЛИВО

Для обжигу використовується вугілля  марки Л.М. з домішками 30% вугілля ПЖ. Приблизна кількість розрахункова зайнятих працівників - 40.

Фотодокумент. Працівники  кар’єру, орієнтовно 1927-1930 рік

ЗБЕРЕЖЕНА ІСТОРІЯ. ПОВОЄННИЙ  РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА

Найстарішим документом, що зберігся в виробничому архіві ПАТ "ГІПСОВИК" є книга наказів по Кам'янець-Подільському кар'єроуправлінню "Укрфарфортресту" (трапляється на декотрих документах назва "Укрфарфорфаянстрест" ).

З тексту наказів стає зрозумілим, що підприємство деякий час через окупацію міста німцями не працювало в звичному режимі.

Перший наказ після відновлення роботи в 1944 році датується 10 квітням (Кам'янець-Подільський було визволено 26 березня 1944 року).

Фотодокумент. Книга наказів з особового складу та основної діяльності за 1944 рік.

Збереглись книги наказів  зі списками працівників заводу на отримання"хлібних карток" в вересні 1944 року.

Фотодокумент. Наказ на отримання хлібних карток

З наказу про витрати пального за 1947 рік можна дізнатись які автомобілі були на підприємстві того часу, а саме ГАЗ, ЗІМ, Форд та Шевролє.

Фотодокумент. Наказ про встановлення норм використання пального для автомобілів підприємства. 1947 рік.

 

В 1958 році працівники заводу розпрощались з дідусем-паровим локомобілем і його місце зайняли нові потужності електроенергії, що в свою чергу відобразилось на рості показників випуску гіпсу вдвічі (понад 14 тисяч тон). В 1954 році випущені перші 1407 м2 гіпсошлакових блоків. В 1957 році побудовано цех гіпсових перегородочних плит. Підприємство забезпечувало  робочими місцями в ці роки 60 працівників.

В квітні 1963 року ліквідують кар’єроуправління «Укрфарфортрест» і до Кам'янець-Подільського алебастрового заводу приєднують Гринчуцький кремнієвий кар'єр та Старо-Ушицькі бентонітові штольні. Тепер на підприємстві працює вже 192 працівника.

В 1965-66 роках в Кудринцях збудовано гіпсоварильний цех потужністю 15000 тон гіпсу в рік, а в 1969 році введено в експлуатацію механізовані вантажно-розвантажувальні лінії. В ці роки гіпсовий цех повністю реконструюють і замінюють все технологічне устаткування. Завдяки цьому потужність збільшується з 16 тисяч тон до 20 тисяч тон на рік.

В 71-72 рр – на Кудринецькому кар'єрі будують дробильно-сортувальну машину. Це означало, що відтепер весь процес добутку гіпсових каменів і його переробки на щебінь механізували. Важкій ручній праці каменярів підприємство подякувало і залишило її, як згадку в історії. Те саме очікувало і на роботи, пов’язані з вантажами: встановили автоматизовані механізми погрузки й розгрузки, а для перевезення – використовують цементовози.

Це дало змогу підприємству розвиватись і думати не лише про виробництво й плани видобутку. В 1973 році потужності заводу сягнули 30 тисяч тон гіпсу на рік: завод перейшов на рідке паливо. Тепер одним з вагомих питань постає питання опіки соціально-культурним життям працівників. Тому будується новий адміністративний корпус, клуб на 200 місць, бетонується під’їзна дорога.

В 70-80-х роках завод сягає значних показників. З’являються кошти і на будівництво житла і на культуру. При підприємстві створюють хор, вокальні групи.
До кожного свята співаки заводу виїздять на місця розташування кар’єрів, щоб привітати своїх працівників.

На світлині (1979 рік) учасники хору: Дідик Марія, Жовтяк Євгенія, Сєйчук Валентина, Беньковська Лідія, Кулібик Любов, Баговецька Ольга, Боршуляк Надія, Горич Любов, Мельник Ганна, Закаржевська Раїса, Палій Віра, Мак Борис, Грінберг Олександр, Киценький Анатолій, Вуяк Олександр.

В 1979 році хор нинішнього ПАТ «ГІПСОВИК» займає призове місце серед хорових колективів області.
Поступово збільшується кількість працівників. Тому питання забезпечення житлом стає нагальним. В 1973 році заводом для своїх працівників побудовано 100-квартирний житловий будинок; в 77 році – здали в експлуатацію 25-квартирний житловий будинок по вул. Драй Хмари (колишня – Дзержинського); в 1978 році – 20-квартирний житловий будинок по вул. Гагаріна; на території Вербецького цеху (1979 рік) – 6-квартирний житловий будинок для фахівців; 1981 році– 45-квартирний житловий будинок по вул. Шевченка, 14; 1986 рік – 30-квартирний житловий будинок по вулиці Пушкінська, 29 (1 черга стоквартирного будинку); в 1987 році – здали в експлуатацію будинок на 70 квартир по Пушкінській, 29. По Калініна , 42 – збудовано ще один 50-квартирний житловий будинок.
В червні 1973 року вищим керівництвом галузі ухвалюється рішення реорганізувати Кам’янець-Подільське алебастрове заводоуправління у Кам’янець-Подільське заводоуправління стінових матеріалів. І вже в червні 1974 року до заводу приєднують у статусі цеху - Гуменецько-Вербецьке заводоуправління. Відтепер на заводі працює 620 осіб. 

Фотодокумент. Працівники кар’єру відгружають камінь на підприємство.

Впродовж 76-78 років збудовано цех з виробництва акустичних плит (потужністю 40 тисяч тон на рік); введено в експлуатацію цех з виробництва керамічної фасадної плитки.

В березні 1978 року завод перейменовують на Кам’янець-Подільський комбінат в’яжучих і облицювальних матеріалів.

КЕРІВНИК ПІДПРИЄМСТВА - ВАСИЛЕНКО ІВАН ГРИГОРОВИЧ

Цілу епоху існування підприємства, безмінним його керівником була людина неординарних організаторських здібностей – Василенко Іван Григорович.

Сьогодні, з архівних документів, читаємо біографію  Івана Григоровича, і переконуємось в справедливості тези, що справжній керівник має пройти на підприємстві шлях від простого робітника до управлінця. Народився Іван Григорович Василенко в 1931 році в селі Слобідка Рихтецька Хмельницької області. Розпочав свою робітничу діяльність  «у воєнному 1943 році» в 12-річному віці колгоспником в колгоспі «Комінтерн» (Слобідка Рихтецька).

Василенко І.Г. (1931-1993)

З 1944 по 1947 рік, навчався в Слобідко-Рихтецькій семирічній школі. 1947 року вступив до Камʼянець-Подільського індустріального технікуму, по закінченню якого за направленням працював далеко від рідної домівки - на Рижському цементному заводі. 

Знання та харизму лідера помітили колеги у юнакові, і згодом, в 1951 році Івана Григоровича призначають начальником зміни, а невдовзі - начальником цеху.
Після служби в армії (окремий учбово-танковий батальйон), він повертається на Батьківщину і з 1956 починає працювати начальником цеху Рихтецького алебастрового заводу. Не помітити розумного, цілеспрямованого молодого чоловіка – не можуть. Вже за рік йому пропонують посаду головного інженера на цьому підприємстві, а з 1958 по 1964 рік він - директор Кудринецького алебастрового заводу. З травня 1964 року – до кінця життя (1993) він незамінний керівник нинішнього Кам’янець-Подільського ПАТ «ГІПСОВИК». З автобіографії : « … до 1941 року закінчив 3 класа неповної середньої школи, з 1941 по 1944 рік – знаходився на окупованій території в Слобідці-Рихтецькій Хмельницької області. По завершенню окупації Поділля, в 1944 році пішов навчатись в 5-й клас Слобідко-Рихтецької школи. Батьки – до революції – бідняки, після – працювали в колгоспі. В 1948 році мого батька вбили…. В 1968 році заочно закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю:

хімічна технологія в’яжучих матеріалів і облицювальних матеріалів.. Дружина Таміла – медсестра… Дві доньки – Тамара і Ольга…». Впродовж трудової діяльності, Василенко Іван Григорович був нагороджений численними орденами, медалями, а в 1978 році керівнику присвоюють почесне звання «Заслужений працівник промисловості України».

З цікавого: за часів «залізної завіси» для радянських людей, поїздка за кордон була справою недосяжною. Але в особовій справі Івана Григоровича є запис: «туристом їздив до Італії». І це в 1978 році. Хто зна, може більшість новацій, запропонованих Іваном Григоровичем були навіяні красотами далекої країни.
На підприємстві і досі працюють ті, хто памʼятає роки керівництва Івана Григоровича. Згадують: «Я прийшла на роботу молодою дівчиною в цех кераміки. Вже за чотири роки – змогла від підприємства отримати квартиру…. На кожне свято у нас в актовій залі відбувались концерти, та й ми всі радо брали участь у художній самодільності. Виїздили самі з концертами до наших працівників, на карʼєроуправління. Василенко був вимогливим і добрим керівником. Вимагав роботу, дисципліну. Але й піклувався про нас. До нас приїздили пересувні магазини і ми мали змогу купити і одяг і продукти харчування. Були часи, коли наші дівчата ходили всі в імпортному взутті (однакового кольору і моделі). В ті часи - добротне імпортне взуття було страшенним дефіцитом, Василенко дістав нам всім «талончики» на «імпорт». А оскільки – завезли в «Ювілейний» партію однієї моделі італійських черевичок – то так і вийшло».
Це - маленький фрагмент з того, що можна було б розповісти про людину, яка віддала все своє життя підприємству. Бо кожне життя – то ціла книга.

ВАЖКІ 90-ТІ І СЬОГОДЕННЯ.

ПОСТОВИЙ ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ

Економічна ситуація в Україні в 90-х була складна. Безліч підприємств не змогли пристосуватись до нових реалій, переформатувати підхід до ведення бізнесу. Нелегкими ці роки були і для “ГІПСОВИКА”.

15 лютого 1995 року, на загальних зборах колективу Кам’янець-Подільського заводу будматеріалів, затверджено новий Статут підприємства, згідно з яким відтепер  підприємство здобуло нову назву та форму власності (зареєстрований Виконавчим комітетом Кам’янець-Подільської міськради 19.05.1995).

29 червня 1995 року згідно з наказом № 417 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області  шляхом перетворення Кам’янець-Подільського заводу будматеріалів створено  ВАТ “Гіпсовик”. Головою правління згідно до цього наказу, призначено Ткачука В.С.

Руйнувались і йшли в забуття підприємства-гіганти.  Ще вчора потужне підприємство «ГІПСОВИК», існуюче з 1927 року,  прямувало в безодню банкрутства.

28 травня 1997 року, коли акціонерам стало зрозуміло, що підприємство визнають банкрутом, було прийнято рішення обрати нового Голову правління  «ГІПСОВИКА» - Володимира Ілліча Постового.

Голова правління Кам’янець-Подільського Публічного акціонерного товариства “ГІПСОВИК”

Постовий Володимир Ілліч

«Якби я знав, через що мені доведеться пройти і що пережити щоб врятувати підприємство, навряд чи погодився б знову. На допомогу прийшли на допомогу ті без кого підприємство не змогло б вижити. Розвиток підприємства, його успішна боротьба за виживання були б не можливі, якби в колективі не було розуміння необхідності змін, злагодженої роботи”, коментує діяльність в ті роки Постовий Володимир Ілліч.

07.04.1997 року Арбітражним судом Хмельницької області винесена ухвала по справі № 29-Б/4 про визнання ВАТ “Гіпсовик” банкрутом. 23 вересня 1997 року новий Голова правління уклав з Хмельницьким регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України Інноваційний договір № 43. Цією угдою  розпочато інноваційний проект “Впровадження енергозберігаючої екологічно безпечної технології по виробництву високоміцного та формовочного гіпсів”. Загальна вартість проекту - 672 900,00 грн.

Про те, як підприємство зуміло вийти з кризового становища, розповідає Володимир Ілліч Постовий.

“При зміні форми власності підприємства, яке в 1995 році стало Акціонерним товариством, розпалась система капітального будівництва. Ми залишились сам на сам  зі своїми проблемами. В квітні 1997 року було оголошено, що «ГІПСОВИК» банкрут. В травні обрали нове правління і почалась робота в новому форматі, в нових економічних реаліях вільного ринку. За 20 років підприємство пройшло ряд етапів, які допомогли уникнути банкрутства, стабілізувати роботу, розвиватись. Умовно цих двадцять років боротьби можу поділити на чотири етапи. 

   Перший важливий етап – в жовтні 1997 року нам вдалось взяти інноваційну позику в Українському інноваційному фонді. Підприємства відраховували невеликий відсоток до фонду і це дозволяло профінансувати захищені в регіональному представництві проекти розвитку.

Очолював тоді регіональний фонд Ващук Ярослав Петрович. Ми захистили свій проект і отримали близько 340 тисяч доларів безвідсоткової інвестиції на відкриття цеху високоміцного гіпсу на базі застарілого виробництва – цеху керамічної плитки.  Другий етап почався з можливостей, завдяки ухваленню нової редакції закону про банкрутство, зокрема 53 статті. Була впроваджена норма, що дозволяла провести процедуру санації підприємства (оздоровлення) керівником цього ж підприємства.  Ми були першими в області і серед  перших в Україні, хто скористався цією можливістю, завдяки якій заключили мирову угоду, списали велику суму штрафів, пені і на 5 років реструктуризувати борги. Без допомоги авторитетних людей самотужки цю процедуру ми б не пройшли. На той час Податкову інспекцію очолював Горшунов Григорій Іванович. Без перебільшення можу сказати, що він  допоміг нам. 

Наступний етап – поява акціонерів – виробників сухих будівельних сумішей «Полірем» (м. Київ) під керівництвом Галагана Юрія Олександровича. За короткі терміни ми відкрили виробництво сухих будівельних сумішей. В 2007 році  завдяки співпраці з тодішнім керівником Укргазбанку Хмельницького відділення Кшибовським Валентином та його заступником Тришневським Едуардом, котрі відкрили нам перспективи кредитної лінії Світового банку в напрямку сприяння на експортоорієнтованність українських підприємств, наприкінці  2007 року ми отримали близько 2 мільйонів доларів під невеликі відсотки на 8 років.

 (19 грудня 2007 року з Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк “Укргазбанк” укладена Субкредитна угода № 5142007, яка пов’язана з участю Банка-учасника та Підприємства-бенефіціара у Другому проекті розвитку експорту, що реалізується відкритим акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України” (ВАТ “Укрексімбанк”) спільно із Міжнародним банком реконструкції та розвитку (Світовий банк).Кам’янець-Подільському ВАТ “Гіпсовик” надавався субкредит для розвитку експорту у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 8 648 378, 00 грн.).

На них ми закупили обладнання, провели технічніі роботи і відкрили два нових кар’єри – вапняку і доломіту. Четвертий етап – прихід нових акціонерів – Товариства «Супратен» (Молдова, м. Кишинів). Серйозна команда, лідери виробництва сухих будівельних сумішей в Молдові надали нам потужного імпульсу розвитку.

Розвиток підприємства, його успішна боротьба за виживання були б не можливі, якби в колективі не було розуміння необхідності змін, злагодженої роботи. 

Без головного інженера Мендерецького Миколи Болеславовича (на той час), начальника Кудринецького гіпсового виробництва Атамана Івана, головного енергетика Ринди Анатолія Михайловича, головного механіка Михайлика Олександра Миколайовича, нашого будівельника Підлісного В’ячеслава Павловича  і багатьох інших «ГІПСОВИКА» не було б. Підприємство працює сьогодні і це заслуга нашого колективу, Правління, котре зуміло вчасно зорієнтуватись в умовах нових викликів і тих людей, котрі нам допомагали”. 

Тренажерний зал для працівників

За рішенням позачергових загальних зборів акціонерів підприємства від 30 вересня 2010 року, ухвалено нову редакцію Статуту, згідно з яким підприємство стало Кам’янець-Подільським публічним акціонерним товариством ”ГІПСОВИК”.

Основними видами діяльності Товариства є: видобування гіпсового, доломітового, кремневого, вапнякового каменю та його переробка; виробництво гіпсових сумішей; виробництво виробів з гіпсу для використання в будівництві; виробництво сухих видів сумішей для мурування; виконання розкривних, гірничопідготовчих, видобувних і дробильно-сортувальних робіт, які забезпечують видобуток корисних копалин;пошуки, розвідка і дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин та ін.

Керівники та колектив Кам’янець-Подільського ПАТ “ГІПСОВИК” знані у всій Україні своєю волонтерською та меценатською діяльністю.

З 26-ма територіальними громадами, що розташовані неподалік кар’єрів, котрі розробляє підприємство, укладено угоди соціального партнерства. Підприємство надає допомогу в облаштуванні благоустрою, на соціальні та культурні цілі.

Кам’янець-Подільське ПАТ “ГІПСОВИК” позиціонує себе, як добропорядний, соціально-відповідальний бізнес.

Керівники підприємства - члени УСПП, ФРУ, Всеукраїнської мережі добропорядності та комплаєнсу UNIC.

На сьогодні підприємство є одним з визнаних лідерів у виробництві гіпсових сумішей, перед яким знову, як і впродовж всієї історії існування, постають нові серйозні виклики, пов’язані з з надмірною регуляцією, бюрократизацією та тиском державних органів влади.

Наразі підприємство на межі зупинки через те, що непереборною проблемою постало питання - неможливості продовження спецдозволів на користування надрами. Більше року тривають переписки, перекидання документів на продовження документації з інстанції в інстанцію. Незабаром 350 працівників підприємства та його ДП можуть опинитись без роботи і поповнити потенційну чергу працівників до Європи. Нещодавно Голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник написав:

Лише Польща за попередніми розрахунками Союзу підприємців і роботодавців країни бачить необхідність залучити для зростання економіки країни додатково 5 млн. трудових мігрантів. Польські експерти кажуть, що з цих п’яти - три мільйони складуть українці. Саме стільки запрошень на роботу у 2018 році готова їм видати Польща.
Уявляєте цю цифру? Я, наприклад, бачу, як із мапи України зникають 10 міст із населенням у 300 тисяч чоловік. Тобто, в нас більше нема Херсона, Полтави, Чернігова, Черкас, Житомира, Сум, Хмельницького, Чернівців та ще пари міст. Схоже на сценарій фільму про апокаліпсис. Але, нажаль, це – наше сумне майбутнє, якщо Україну не врятує, як у тому ж фільмі, якійсь «супергерой». І я навіть знаю який саме – Національний (саме так, із великої літери!) економічний прагматизм.

Чому наші люди їдуть? Одні втомилися виживати. Другі - за можливостями: їх приваблюють умови для розвитку і зростання, статус. А треті - тому, що їх бізнес сподобався якомусь можновладцю чи вони вже не бачать сенсу його розвивати у українських економічних реаліях".

Невже ми такі багаті, що можемо дозволяти зникати підприємствам,  цілим українським містам?

Невже ми зараз за усі сто років переживаємо найважчі часи? 

Ірина Шелепницька 

кандидат наук з державного управління