Кислотність ґрунту та урожай #Gipsovik #Гіпсовик

Урожай сільськогосподарських культур залежить від показника рН грунту, оскільки він визначає доступність поживних речовин (потенціал токсичності); активність мікроорганізмів; сприйнятливість організмів до захворювань; потенційну шкоду культурі, яку завдають деякі гербіциди. 

 Засвоєння елементів живлення рослинами відбувається за відповідної реакції ґрунтового середовища. Вважають, що оптимальні значення рН для засвоєння рослинами елементів живлення з ґрунту такі: азоту - 6-8; фосфору - 6,25; калію і сірки - 6-8,5; кальцію і магнію -4,5-6; бору, міді та цинку -5-7; молібдену -7-8,5. За ступенем кислотності та лужності грунти поділяють на десять груп (табл. 1). 

 За логарифмічною шкалою, грунт із рН 6 у 10 разів кисліший, ніж із рН 7, а ґрунт із рН 5 у 100 разів кисліший, ніж із рН 7. Відомі рідини мають такі показники рН: сік лимонний - 3, сік апельсиновий -4, молоко -6, чиста вода -7, морська вода - 8, мильний розчин - 9. У чистій атмосфері без домішок опади підкислюються вуглекислим газом і рН досягає рівня 5,6 - 6,0. «Кислими» вважають опади у вигляді дощу або снігу зі значенням рН < 5,6.

Карту, на яку наносять ареали кислих ґрунтів за ступенем кислотності називають картограмою кислотності.Її використовують: 1) під час розробки проектів меліорації; 2) нарізання полів сівозмін іпланування розміщення сільськогосподарських культур; 3) бонітування та оцінювання земель; 4) диференціації вапнування та застосування добрив. Для кожного виду рослин є сприятливіший для росту і розвитку інтервал реакції ґрунтового середовища. Для більшості рослин і ґрунтових мікроорганізмів оптимальноює слабокисла і дуже слабокисла реакція ґрунтового середовища(рНсол 6—7). Проте відомі культури, для яких найліпшим є кисліш середовище, але вони добре ростуть за широкого інтервалу рН (табл. 2).

За відношенням до кислотності грунту, а відповідно, і за реакцією на вапнування сільськогосподарські культури умовно поділяють на п’ять груп.  

Перша група культур - це найчутливіші до кислотності грунту рослини, які потребують нейтральної або слаболужної реакції грунтового розчину (люцерна, буркун, буряк, часник, капуста білоголова, салат, шпинат, селера, гірчиця, яблуня, вишня, слива, смородина). Вони активно реагують на внесення вапна навіть на слабокислих ґрунтах. Рослини-кальцієфіли (айстра степова, порізник проміжний,модрина європейська, кунжут, виноград,маслина та ін.) пристосовані до життя на грунтах; збагачених кальцієм, а також у місцях виходу вапняків, крейди та інших кальцієвміснихпорід.  
Друга група культур - потребує слабокислої та близької до нейтральної реакції грунтового розчину. Вони добре реагують на вапнування не лише сильно-і середньокислих, а й слабокислих ґрунтів 
Третя група культур - слабкочутливі до підвищеної кислотності ґрунтового розчину (жито, овес, просо, гречка, тимофіївка, редиска, помідор, морква, суниця). Вони задовільно ростуть у досить широкому діапазоні рН ґрунтового розчину. Ці культури позитивно реагують на вапнування середньокислих грунтів, що пояснюється не лише зниженням кислотності, й ефектом поліпшення мінерального живлення рослин після вапнування.  
Четверта група культур - потребує вапнування лише середньо- і сильнокислих ґрунтів, але погано переносить у грунті надлишок кальцію. Так, картопля не реагує на невелику кислотність, а льон навіть краще росте за слабкокислої реакції грунтового розчину. На перевапнованих грунтах, зокрема за недостатнього внесення мінеральних добрив, насамперед калійних, знижується якість продукції: бульби картоплі дуже пошкоджуються паршею і в них знижується вміст крохмалю, а льон уражується кальцієвим хлорозом, що погіршує якість волокна. Це пов’язано не стільки з нейтралізацією кислотності, стільки зі зменшенням доступності з грунту бору, цинку, міді і підвищенням концентрації іонів кальцію в грунтовому розчині, що ускладнює надходження в рослини катіонів, наприклад калію і магнію. В сівозмінах з великою часткою картоплі й льону у разі внесення високих норм мінеральних добрив,зокрема калійних, вапнування можна проводити повною нормою. Для цього найліпше використовувати доломітове борошно, яке містить кальній і магній. При вапнуванні знижується доступність для рослин сполук бору, цинку, міді з грунту, що потребує внесення їх з добривами. Виконання цих умов сприяє підвищенню продуктивності всіх культур сівозміни.  
П’ята група культур - досить стійкі до кислого середовища. Рослини-ацидофіти: люпин, серадела, картопля, льон, щавель, рис та інші ростуть на грунтах з рН 4,0-6,0, а оптимальним для них є рН 4,5-5,0. Вони погано ростуть на лужних і навіть нейтральних грунтах. Для них потреба увапнуванні виникає лише на дуже сильнокислих грунтах. Наявність катіонів кальцію в грунтовому розчині знижує схожість насіння цих культур і негативно впливає на їх початковий ріст.Деякі рослини потребують особливо кислих умов для росту (чорниця, рододендрони, каштани).Тому в деяких випадках може з’явитися необхідність у зниженні рН грунту. Наприклад, щоб поліпшити ріст чорниці необхідний рН грунту 5 і нижче. 

Показник рН можна знизити за допомогою елементарної сірки.Загалом більшість вирощуваних сільськогосподарських культур позитивно реагує на ліквідацію надлишкової кислотності грунту після вапнування. Негативна дія кислотності грунту на рослини складаєтьсяз прямої дії підвищеної концентрації іонів водню і багатьох побічних чинників.   

Прямим її наслідком є погіршення розвитку кореневої системи та її вбирної здатності. Особливо чутливі рослини до підвищеної кислотності грунту на початку росту. Погіршується ріст і галуження кореневої системи, фізико-хімічний стан плазми клітин кореня, знижується їх проникність, тому погіршується поглинання рослинами поживних речовин грунту і добрив. За високої кислотності розчину іони водню, проникаючи у великій кількості в тканини рослин, підкислюють клітинний сік. Це гальмує біохімічні процеси в рослині. Кисла реакція ослаблює синтез білкових речовин, у рослинах зменшується вміст загального азоту, а кількість небілкового азоту збільшується; пригнічується перетворення мо ноцукрів на складні органічні сполуки. Кисла реакція негативно впливає на закладання генеративних органів.Побічна токсична дія кислотності ґрунту багатостороння. Кислі грунти мають гірші властивості (фізичні, фізико-хімічні, структуру, ємність поглинання, буферність), знижується діяльність корисних ґрунтових мікроорганізмів, зокрема азотфіксувальних, мінералізація органічних речовин, що зменшує доступність для рослин елементів живлення.

За підвищеної кислотності ґрунту збільшується рухливість у ньому алюмінію, заліза, мангану. До високої концентрації в грунтовому розчині алюмінію особливо чутливі конюшина, люцерна, жито і пшениця (під час перезимівлі), ячмінь,горох, буряк, льон, гречка. Вони пригнічуються вже за вмісту алюмінію 20—30 мг/кг ґрунту.При цьому також погіршується фосфорне живлення рослин. Це пояснюється зв’язуванням доступних фосфатів алюмінієм і залізом у нерозчинні та важкорозчинні оксиди. Слід зазначати, що між чутливістю до кислотності та рухливістю алюмінію в ґрунті немає прямої залежності. Наприклад, льон віддає перевагу кислотності грунту і вапнування<4,54,5-5,05,0—5,5І. Переносять слабку, середню і сильну кислотність, реагують зазвичай на дуже сильну кислотність. У кислих, грунтах зменшується рухливість молібдену, тому його може не вистачати для живлення рослин, зокрема бобових. У грунтах з кислою реакцією, особливо піщаних і супіщаних, мало рухомих сполук кальцію й магнію, внаслідок чого порушується живлення рослин цими макроелементами. 

 Отже, для отримання високих урожаїв і підвищення ефективності добрив потрібно проводити вапнування кислих ґрунтів, у тому числі й чорноземів. 

 Використано джерела:

http://www.tsatu.edu.ua/rosl/wp-content/uploads/sites/20/lekcija.himichna-melioracija-hruntiv.pdf