ПРО ЕФЕКТИВНОГО ВЛАСНИКА, СОЦІАЛЬНУ ВОЛЮ ТА ПРО ТЕ, ЩО НЕ ВАРТО РОБИТИ. ВОЛОДИМИР ПОСТОВИЙ.

Все своє життя Голова Правління Кам'янець-Подільського ПАТ "ГІПСОВИК" Постовий Володимир Ілліч присвятив   відродженню і розвитку виробництва. З проханням розповісти якими були  роки боротьби за життя підприємства ПАТ "ГІПСОВИК", що вдалось і що не вдалось, що потрібно ще зробити, ми звернулись до Володимира Ілліча.

Доля склалась так, що при зміні форми власності підприємства, яке в 1995 році стало Акціонерним товариством розпалась система капітального будівництва, підприємство залишилось сам на сам  зі своїми проблемами і в квітні 1997 року, воно було оголошено банкротом. В травні обрали нове правління і почалась робота в новому форматі, в нових економічних реаліях вільного ринку. За 20 років підприємство пройшло ряд етапів, які допомогли стабілізувати роботу, уникнути банкротства і продовжувати розвиватись.  

Перший важливий етап – в жовтні 1997 року нам вдалось взяти інноваційну позику. На той час діяв Український інноваційний фонд. Ціль його була достатньо хорошою. Кожне підприємство відраховувало невеликий відсоток до фонду і якщо в підприємства був проект, то через регіональне представництво можна було його захистити і отримати кошти на розвиток. Очолював тоді регіональний фонд Ващук Ярослав Петрович. Ми захистили свій проект і отримали близько 340 тисяч доларів безвідсоткової інвестиції. На ці кошти ми збудували цех високоміцного гіпсу на базі виробництва, що припинило свою роботу (цех керамічної плитки).   

Другим важливим етапом стало ухвалення нової редакції закону про банкротство, зокрема 53 стітті, яка надала можливість провести процедуру санації підприємства(оздоровлення) керівником цього ж підприємства.  Ми були першими в області і в ряду перших по Україні, хто скористався цією можливістю. Це нам  дозволило заключити мирову угоду, списати велику суму штрафів, пені і на 5 років реструктуризувати борги. Без допомоги конкретних людей ми  б самотужки цю процедуру не пройшли. На той час Податкову інспекцію очолював Горшунов Григорій Іванович, без перебільшення можу сказати, що він  таки допоміг нам.  

Наступний етап – прихід акціонерів - виробників сухих будівельних сумішей «Полірем» (м. Київ) під керівництвом Галагана Юрій Олександрович. За короткі терміни ми побудували виробництво сухих будівельних сумішей. В 2007 році на нашому шляху зустрілись люди, які буди налаштовані на співпрацю і розвиток виробництва. Керівник            Укргазбанку Хмельницького відділення Кшибовський Валентин і його заступник Тришневський Едуард запропонували нам попрацювати по кредитній лінії Світового банку, орієнтованої на сприяння експортоорієнтованості українських підприємств. І наприкінці  2007 року ми отримали близько 2 мільйонів доларів під невеликі відсотки на 8 років кредит. На них ми закупили обладнання, провели технічніі роботи і відкрили два нових кар’єри – вапняку і доломіту.  

Четвертий етап – прихід нових акціонерів – Товариство «Супратен» (Молдова, м. Кишинів). Це досить серйозна команда, лідери виробництва сухих будівельних сумішей в Молдові. Це надало нам потужного імпульсу розвитку.

Я назвав ці етапи життя підприємства, його боротьби, але особливо хочу підкреслити, що в колективі завжди було розуміння необхідності змін, злагодженої роботи. Хочу відзначити (на той час) головного інженера Мендерецького Миколу Болеславовича, головного енергетика Ринду Анатолія Михайловича, головного механіка Михайлика Олександра Миколайовича, нашого будівельника Підлісного В’ячеслава Павловича  і багато інших, без роботи яких становлення підприємства за останніх двадцять років не відбулось би. Те, що підприємство працює сьогодні в першу чергу заслуга нашого колективу. По-друге, Правління змогло вчасно зорієнтуватись в умовах нових викликів а по-третє – нам пощастило зустріти людей, які неабияк допомогли нам.

Які історичні постаті або талановиті управлінці, менеджери сучасності для вас є  взірцями?

На мій економічний світогляд значний вплив мали праці видатного українського економіста,  першого міністра фінансів УНР в уряді В. Винниченка (1917-1918)  Михайла Івановича Туган-Барановського. 

 

(1865-1919) МихайлоТуган-Барановський

Його наукові теорії визнані світом і актуальні досі. Наприклад, у Франції на основі його «теорії періодичних криз» було створено постійний комітет для передбачення промислових криз. Він був вчителем для Дж. Кейнса і на півстоліття випередив А. Маслоу в розробці теорії людських потреб і змістовної мотивації працівників. Мені імпонує його бачення соціальних ідеалів, до яких відносив «не соціальну рівність, а соціальну волю». Чи не перший з-поміж вчених економістів почав говорив про інноваційність: «Інвестиції в галузі, що виробляють засоби виробництва могли б забезпечити необхідне розширення ворибництва», - це  ж просто і ця формула діє і сьогодні. Ще один його вираз: «Попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх обмежень розширеного відтворення,окрім  браку продуктивних сил не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу». Ця формула діє на прикладі Китаю один до одного, а для українських реалій  хіба не злободенно? Всіх нас хвилює відтік робочої сили,  відкриті «шлюзи» спричиняють витік продуктивних сил з України. Великий економіст попередив про це ще 100 років тому.

З сучасних економістів, розробки якого ми взяли за основу побудови стратегії нашого підприємства – Майкл Юджин Портер. 

 

Майкл Юджин Портер

Американський вчений, володар семи почесних докторських ступенів, фахівець в галузі економічної конкуренції говорить, що стратегія підприємства - це не інвестиції, не маркетинг, не менеджмент, хоча б здавалось, що це найважливіше. Перше питання побудови стратегії за Портером – це визначитись з відповіддю на запитання : «Що не потрібно робити?». І це правильно, бо можна закупити дороговартісне обладнання і всі потужності і ресурси спрямувати не туди, тоді підприємство рухатиметься у хибному напрямі. Ще кілька років тому була і в нас спокуса влитись в нові виклики ринку тонко сепарованих продуктів. Багато хто пішов цим шляхом, витративши мільйони, а виявилось, що цей шлях був невірним.

Постійно, як керівник, управлінець, менеджер самовдосконалююсь, читаю бізнес-літературу. При нагоді навчаємось з колективом. В1995 році було перегорнуто сторінку совкової планової економіки і перед нами відкрився новий світ – світ ринкової економіки з новими викликами, поняттями, іншими механізмами. Почали говорити про «ефективного власника». А Україна виявилась до цього не готовою. В першу чергу виявились не затребуваними в нових реаліях заводи–гіганти оборонного комплексу. Здавалось би, дуже просто їх було перевести на випуск мікрохвильових пічок, пральних машин, але в житті виявилось це нереальним. Задекларований напрямок «конверсії», (переорієнтація оборонної індустрії на виробництво цивільної продукції) не виправдав себе. Ситуація була в 90-х настільки складна, що звинувачувати когось безглуздо. Стався глобальний зсув, розпався Союз, зникла ціла система. Лише в 2000-х роках будівельна галузь почала оговтуватись, з’явились нові напрямки – будівельної хімії, газо-бетону, але на реструктуризацію, формування нового ринку – потрібен час. Нам, хоч і шляхом боротьби, важких зусиль, вдалось знайти своє місце в нових процесах.